http://nv.knutkt.edu.ua/issue/feed Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого 2025-06-17T00:00:00+03:00 Олена Вінниченко editorial@knutkt.edu.ua Open Journal Systems http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332749 Феноменологія «Украденого щастя» на кону Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка 2025-06-16T10:26:48+03:00 Марина Гринишина Grynyshyna_f@mail.net <p><strong>Анотація. Мета статті</strong> – здійснення компаративного аналізу інтерпретацій «Украденого щастя» у НАДТ імені І. Франка і виявлення комплексу традиційних та інноваційних смислоутворювальних елементів у режисерських прочитаннях п’єси із застосуванням феноменологічної методики. <strong>Методологія дослідження</strong> базується на поєднанні елементів історико-реконструктивного, структурно-аналітичного, феноменологічного та описового методів. <strong>Наукова новизна</strong> дослідження полягає у тому, що завдяки компаративному аналізу трьох сценічних версій «Украденого щастя» І. Франка на одній сцені порушено питання ідейно-естетичного наступництва, або контроверсійності, у різних режисерських підходах до «класичного» драматичного твору. У <strong>Висновках</strong> зазначено, що вистави за «Украденим щастям», які виходили на кін Театру імені І. Франка у 1940–2020 рр., базувалися на окремій режисерській концепції, що враховувала соціальну та мистецьку кон’юнктуру конкретного історичного моменту. Певних художніх перетворень зазнавали і формотворчі елементи реалістично-натуралістичної стилістики, з використанням яких наприкінці позаминулого століття було сформовано Франкову драму. Маємо підстави говорити про закладання власне «франківської» традиції в інтерпретації конфліктної проблематики «драми з сільського життя», про її повернення на новому етапі та наступні трансформації. Водночас у жодній з представлених версій не спостерігаємо збігу уявлень театру про Франкову драму з певним горизонтом глядацьких сподівань.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332751 Паралелі театральної діяльності Павла Вірського та Сержа Лифаря 2025-06-16T10:34:51+03:00 Андрій Лягущенко Liagushchenko_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – порівнявши театральну діяльність Павла Вірського й Сержа Лифаря, розглянути мало досліджені аспекти творчості видатних діячів хореографії ХХ ст. у загальному контексті розвитку цього виду перформативного мистецтва. Виявивши спільні тенденції праці Вірського та Лифаря у театрі, дослідити обставини опанування ними принципом балетного симфонізму. <strong>Методологія дослідження</strong>. В процесі розгляду теми було застосовано аналітичний метод порівняльного аналізу, який знадобився для всебічного зіставлення театральної діяльності Павла Вірського та Сержа Лифаря. У статті використано метод теоретичного узагальнення для розгляду особливостей мистецького середовища, яке вплинуло на формування творчих особистостей Вірського й Лифаря. Культурно-історичний підхід визначив загальну мистецтвознавчу спрямованість дослідження та допоміг у реалізації його мети. <strong>Наукова новизна</strong> дослідження полягає в тому, що за допомогою аналітичного порівняння була розглянута мало вивчена проблема, пов’язана із обставинами становлення та розвитку театральної діяльності Вірського і Лифаря у процесі опанування ними принципом балетного симфонізму. <strong>Висновки</strong>. Виявлено, що у Вірського та Лифаря були схожими засади професіональної хореографічної підготовки, базовані на методиці Чекетті. У цьому аспекті уточнено певні обставини початку балетної освіти Вірського. З’ясовано, що обох балетмейстерів сформувало середовище авангардних мистецьких шукань першої третини ХХ ст., зокрема, діяльність балетмейстерів Фокіна, Ніжинської, Голейзовського, а також сценографів, пов’язаних зі школою Екстер, – Петрицького, Хвостенка-Хвостова, Челищева. Дослідницькі матеріали статті стануть у пригоді в навчальних курсах з історії театру, балету, сценографії та перформативного мистецтва.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332752 Безбар’єрність та інклюзивність українських театрів: соціокультурний аспект 2025-06-16T10:38:59+03:00 Василь Романчишин Romanchyshyn_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – виявити шлях до безбар’єрності та інклюзивності театральних культурних просторів і послуг, що надаються українськими театрами, та дослідити їх значення для соціокультурного простору України, що є індикатором розвитку суспільства. <strong>Методологія дослідження</strong>. Дослідження безбар’єрності та інклюзивності українських театрів у соціокультурному контексті базується на комплексному підході з використанням аналітичного, компаративного, дедуктивного та індуктивного методів. <strong>Наукова новизна статті</strong>. Наразі безбар’єрність та інклюзивність українських театрів досліджено недостатньо. Зокрема потребує аналізу як потенціал фізичного простору, так і здатність професійних та аматорських театрів до інтеграції у соціум людей з обмеженими можливостями. <strong>Висновки</strong>. Безбар’єрність та інклюзивність українських театрів має забезпечити рівні можливості долучення людей до театрального мистецтва. Забезпечення усунення фізичних і просторових бар’єрів сприятиме відвідуванню театрів дітьми і дорослими з обмеженими можливостями, а також людьми похилого віку. Мистецтво театру, де актор стає прикладом цілісної тілесно і духовно людини, здатне стати поштовхом для подальшого самовираження та самовдосконалення людей з обмеженими можливостями у безбар’єрному і відкритому для всіх суспільстві з перспективами подальшого духовного розвитку.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332839 Теоретичні засади та практичний досвід менеджменту в театрально-видовищній сфері України: модерні та постмодерні аспекти 2025-06-16T17:55:17+03:00 Владислав Корнієнко Kornienko_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – виявити деякі модерні (традиційні) та постмодерні (інноваційні) аспекти теорії та практики менеджменту в театрально-видовищній сфері сучасної України. І відповідно до цих теоретичних засад менеджменту в організації, репрезентувати практичний досвід управління театрально-видовищним підприємством, яким на теперішній час і є циркове підприємство Національний цирк України. <strong>Методологія дослідження</strong>. У процесі розгляду теми було застосовано наступні методи: культурологічного аналізу, культурологічної реконструкції, контент-аналізу теоретичного доробку вчених, загально-теоретичні методи мистецтвознавчого аналізу. <strong>Наукова новизна</strong> дослідження полягає в тому, що в статті репрезентується постмодерне (інноваційне) бачення діяльності циркових підприємств (зокрема Національного цирку України), як театрально-видовищних закладів постмодерного культурно-мистецького простору, що у свою чергу зумовило впровадження постмодерних (інноваційних) підходів у процес менеджменту цих культурно-мистецьких підприємств. <strong>Висновки</strong>. В статті акцентовано увагу на тому, що саме в межах постмодерної культурно-мистецької парадигми, Цирк – як мистецький заклад та підприємство набуває чітких обрисів театрально – видовищного підприємства, яке виробляє та презентує глядачам свій неповторний, дуже специфічний, театрально-видовищний продукт, на який перетворилась модерна (традиційна) циркова програма.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332753 Польська та українська візії Галичини у свідомості митців-емігрантів (на прикладі аналізу творчості польської актриси Гелени Моджеєвської та українського актора Йосипа Гірняка) 2025-06-16T10:42:57+03:00 Лілія Данилейко Danyleiko_f@mail.net <p><strong>Метою статті</strong> є фіксація та осмислення національної різності бачення митців однієї території (Галичини) у період їхнього творчого становлення та її ностальгійний образ після еміграції (на прикладі польської актриси Г. Моджеєвської (1840–1909) та українського актора Й. Гірняка (1895–1989)). Оскільки основною джерельною базою статті є спогади митців, головним стає біографічний метод (тематична «історія життя», що відображає один аспект життя обраних митців). Також використано емпіричні методи дослідження. Важливими є методи порівняння та зіставлення. <strong>Новизна статті</strong> полягає у виявленні усвідомлення того, як у свідомості митців різної національності по-різному сприймається одна й та сама географічна територія, а саме – Галичина. У <strong>висновку</strong> наголошено, що Моджеєвська, полька, все життя боролася за національні інтереси своєї країни, переживала наслідки визвольних повстань у дитинстві та пізніше – за часів активної творчості. Втім, вона не могла залишитися в країні, попри успіх і визнання, а емігрувала в Америку. Гірняк, український актор, маючи також визнання та успіх, був у засланні сім років. Рятуючи життя, змушений був емігрувати і врешті також опинився в Америці. Галичина для обох митців була територією перших творчих вражень і втіленням власних акторських амбіцій, а пізніше – стала ностальгійним образом в еміграції, що призвів до реконструкції подій у написанні спогадів.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332754 Впізнаваність кольорів, тотожність силуету — спільний патерн зовнішнього вигляду народного лялькового героя Європи 2025-06-16T10:47:07+03:00 Дар’я Іванова-Гололобова Ivanova-Hololobova_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – дослідити основні елементи зовнішньої характерності народних лялькових героїв Європи, виявити їхню подібність та засвідчити ідентичність образу лялькового маскота народних театрів ляльок європейських країн. <strong>Методологія дослідження</strong> базується на таких наукових методах: пошуково-аналітичний (для збору інформації про народні театри ляльок Європи), компаративний (для порівняння візуальних характеристик ляльок), метод аналогій (для встановлення відношення тотожності між основними ляльковими персонажами європейських народних театрів), метод узагальнення (для роботи над висновками). Дослідження спирається на наукові принципи об’єктивності, системності, історизму. <strong>Наукова новизна</strong> полягає в тому, що дослідження представляє одну з перших в українському театрознавстві розвідок, яка працює з проблемою компаративістського аналізу образів народних героїв театрів ляльок Європи, пошуком і доведенням рис їхньої ідентичності, зокрема у зовнішньому вигляді. В науковий обіг уперше вводяться розвідки провідних європейських учених, які досліджували проблему генези, історичного та культурного розвитку лялькових маскотів. <strong>Висновки</strong>. Сформовано джерельну базу для дослідження народного театру ляльок Європи. Розглянуто візуальні образи лялькових маскотів – найяскравіших представників народних театрів західної та східної Європи. З’ясовано, що колористична гама костюма, форма та призначення головного убору, обрис силуету та особливості фізіологічного вирішення облич ляльок у цих театрах є в корені синонімічними. Ця тотожність пояснена з огляду на історичні підвалини розвитку театрів ляльок Європи. Дослідницькі матеріали статті стануть у пригоді в навчальних курсах з історії театру, сценографії, костюма та драматургії.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332755 Журнал «Мистецька трибуна» (1930-1931): особливості позиціонування серед видань про театр 2025-06-16T10:51:15+03:00 Юлія Щукіна Shchukina_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – з’ясувати особливості позиціонування журналу «Мистецька трибуна», органу «Робмис» (робітників мистецтва). <strong>Методологія</strong> дослідження включає системний, порівняльний, статистичний методи, методи класифікації, синтезу, узагальнення, а також процедуру рейтингування. Задля дослідження були фронтально переглянуті та частково проаналізовані всі 864 матеріали з видання «Мистецька трибуна». <strong>Наукова новизна</strong> дослідження полягає в тому, що вперше встановлено місце у цьому журналі публікацій про театр; виявлено коло авторів, яких класифіковано згідно з фаховістю або профанністю. Аналіз низки публікацій про театр «Березіль» допоміг уточнити професійні стосунки Л. Курбаса і Д. Грудини поміж театральним диспутом 1929 року і публікацією Д. Грудиною у московському виданні «Театр и драматургия» наклепницької статті «Против “курбасовщины” в театре» у 1934 році. <strong>Висновки</strong>. «Мистецька трибуна» була переважно масово театрознавчим, а не мистецтвознавчим журналом. Дослідження виявило пріоритетність висвітлення у журналі постановок творів радянських авторів; класову симпатію редакторів видання до робітничо-селянських театрів, ТРОМів; прагнення витіснити «інститут рецензентства» та протиставити йому бригадну робітничу критику. Ставлення редакції «Мистецької трибуни» до органів робітничої преси було наставницьким, у той час, як проти політики журналу «Радянський театр» видання системно спрямовувало свою критику. Дореволюційна українська театральна культура знаходила на сторінках «Мистецької трибуни» лише саркастичне заперечення. Особливостями жанрової палітри матеріалів у виданні стала перевага дискусійних статей над рецензіями, відсутність жанру інтерв’ю, поступове витіснення інформативних матеріалів статтями-сигналами щодо «контрреволюціонерів» в радянському театрі.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332758 Сценічна мова в контексті професійної підготовки акторів: сучасні педагогічні виклики 2025-06-16T10:56:22+03:00 Карина Сухорукова Sukhorukova_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – зробити аналіз та систематизувати характерологічні властивості методологічних принципів, що їх мають дотримуватися молоді педагоги сценічної мови в контексті професійної підготовки акторських курсів. <strong>Методологія дослідження</strong>. У статті використаний метод наукових фактів, що допомагає аргументовано висвітлити проблематику шляхом емпіричного досвіду. Також застосовані методи спостереження та порівняння як планомірного накопичення й систематизації судження про навчальні форми рольової моделі співіснування педагог-студент. Зрештою, відбулося звернення й до методів аналізу та експерименту, що допомогли виявити ключові етапи навчання педагогів-початківців, встановити взаємозв’язок варіативності підходів, їх професійної ефективності. <strong>Наукова новизна</strong> дослідження полягає в детальному аналізі основних параметрів, що забезпечують функціонування унікальної в змістовній сутності та самодостатньої в емпіричній реалізації дисципліни «Сценічна мова». Визначення цих дефініцій продукує переінакшення звичних професійних формацій навчальної практики. Лімітована кількість дослідницько-методичної бази сприяє висвітленню проблематики театральної педагогіки в класі сценічної мови на етапі сучасного розвитку. У статті описані концепції, надані рекомендації, сформульований план дії для молодих викладачів. Водночас виявлені проблемні та позитивні аспекти в роботі над сценічною мовою впродовж навчання акторів у профільному мистецькому університеті. <strong>Висновки</strong>. Зазначена типологія теоретико-практичної моделі навчання містить раціонально апробований принцип, що є актуальним у вихованні молодих акторів. Творчо-виконавський рівень мовно-голосової оснащеності виконавців, варіативність в арсеналі їх навичок залежить від театральних традицій, системності, яку сповідує викладач-сценмовник. Тому навчання має здійснюватися не як одноманітна дія, а як пошуки потенціально результативних напрямів у педагогічно-студентському осередку</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332759 Методи та прийоми формування основ професійного спілкування в адаптаційний період фахової підготовки майбутніх акторів 2025-06-16T11:00:34+03:00 Надія Стадніченко Stadnichenko_f@mail.net Наталія Соколовська Sokolovska_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – аналіз ключових аспектів формування вербальних і невербальних вмінь і навичок професійного спілкування актора упродовж фахової підготовки. <strong>Методологія</strong> дослідження ґрунтується на поєднанні комплексу методів, а саме: теоретичних – аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення й систематизації наукових положень, емпіричних – стандартизованих діагностичних методик, анкетування, педагогічного тестування, спостереження тощо. <strong>Наукова новизна</strong> полягає у зосередженні уваги науковців на дослідженні процесу підготовки майбутніх акторів до професійного спілкування як на специфічній педагогічній проблемі. <strong>Висновки</strong>. У статті розглянуто процес підготовки майбутнього актора до професійного спілкування впродовж початкового періоду освітнього процесу. Початковий період є вкрай важливим для майбутнього фахівця і визначається авторами як адаптаційний, як етап особистісного та професійного становлення, усвідомлення психофізичних можливостей як єдиного інструмента для виконання професійних обов’язків. У статті наголошується важливість розуміння здобувачем вищої освіти цілей навчання, поєднання набуття теоретичних знань із фахових дисциплін з практичною частиною професійної підготовки. Авторки акцентують важливість максимального наближення умов фахової підготовки майбутнього актора у цей період до виробничих або ж проходження процесу виконання освітніх завдань безпосередньо на виробництві, у закладах культури та мистецтва в межах виробничої практики.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332760 Режисерська робота над фіксацією вистави: досвід сценічної адаптації після прем’єри 2025-06-16T11:08:09+03:00 Дмитро Ходаківський Khodakivskyi_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – розглянути явище фіксації вистави після прем’єри як завершального етапу режисерської роботи, зосередженого на аналізі взаємодії постановчого задуму з глядацьким сприйняттям. У центрі уваги – фіксація як етап режисерського доопрацювання вистави, що включає корекцію мізансцен, ритму, акцентів та інтонаційного малюнка. <strong>Методологія</strong> дослідження базується на поєднанні спостереження за репетиційним процесом, аналізі відеофіксацій вистав, а також елементів компаративного аналізу між прем’єрною та пізнішими версіями постановки. Застосовується також феноменологічний підхід до осмислення глядацького досвіду як фактора режисерського аналізу. <strong>Наукова новизна</strong> полягає в уточненні функцій фіксації вистави після прем’єри як динамічного і творчого процесу, що не лише завершує постановку, а й відкриває нові смислові рівні твору через зворотний зв’язок із публікою. Пропонується погляд фіксації не як технічного повторення прем’єрної версії, а як живого етапу взаємодії митця з глядацьким простором. <strong>Висновки</strong>: фіксація вистави є своєрідним синтезом режисерської інтенції та глядацької реакції, що дає змогу постановці досягти виразнішої художньої цілісності. Такий підхід акцентує роль режисера не лише як автора, а й як дослідника процесу театральної комунікації.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332761 Футуристичні театральні проєкти Фортунато Деперо: на початках «театру художника» 2025-06-16T11:12:20+03:00 Ярослав Чигляєв Chygliaiev_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – презентація театральної практики провідного італійського футуриста Ф. Деперо як витоку тенденції «театру художника» задля окреслення її історичної тяглості й кращого розуміння впливу італійського футуризму на становлення театру, в якому художник не просто оформлює виставу, а осмислює її як цілісний «синтетичний» мистецький витвір. <strong>Методологія</strong> дослідження базується на застосуванні аналітичного, культурно-історичного та описового методів для презентації предмета досліду та належного обґрунтування висновків. <strong>Наукова новизна</strong> дослідження полягає в акцентуванні ролі Ф. Деперо як предтечі концепції «театру художника» в контексті італійського футуризму, а також у спробі переосмислення його театральних проєктів як ранніх зразків «синтетичного» й візуально орієнтованого театру, що передували постдраматичним тенденціям кінця ХХ століття. У <strong>Висновках</strong> зазначено, що Ф. Деперо був одним із перших, хто розглядав театр не як простір для драматичного тексту чи сценічної дії, а як цілісну художню композицію. Він виступав за перевагу візуального над словесним, що повністю відповідало футуристській концепції «синтетичного» мистецтва і водночас передвіщало мультимедійний підхід у театрі кінця ХХ – початку ХХІ ст. У власних проєктах Ф. Деперо прагнув зруйнувати традиційні уявлення про міметичний характер театрального мистецтва: замість «живого актора» – маріонетка або абстрактна конструкція, замість сюжету – динаміка форми, кольору і руху. Він створював костюми, декорації, кінетичні об’єкти, що зближували театр з образотворчим мистецтвом, зокрема зі скульптурою та художньою інсталяцією. У цьому сенсі він випередив інші авангардистські течії ХХ ст.: від сценографічних експериментів художників Баухаузу до практиків «постдраматичного» театру</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332764 Інтерактивні елементи в експериментальних постановках театру Баухаус 2025-06-16T11:17:34+03:00 Олександр Яндола Yandola_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – аналіз внеску театру Баухаус у розвиток сучасного інтерактивного театру. У процесі дослідження особливу увагу приділено вивченню принципів інтерактивності, а також опису театральних експериментів. Для вирішення наукової проблеми використано методи історико-хронологічного підходу, міждисциплінарного аналізу, систематизації та синтезу. <strong>Наукова новизна статті</strong>. Вперше охарактеризовано інтеграцію інтерактивності в постановки театру Баухаус та описано його внесок в розвиток сучасного інтерактивного театру. <strong>Висновки</strong> дослідження продемонстрували, що театр та інтерактивність мають глибокий зв’язок, а ідея театру Баухаус передбачала відмову від традиційної об’єкт-суб’єктної взаємодії між акторами та глядачами і створення глибокого взаємозв’язку між простором, рухом і власне досвідом глядачів. Театри цього напряму мали на меті залучити глядачів у більш динамічний спосіб, відмовляючись від звичайних театральних форм і наголошуючи на спільній творчості між режисерами, дизайнерами та виконавцями. У статті представлено приклади інтерактивності в театрі Баухаус, які забезпечили новаторський підхід до простору, сценографії, костюмів і акторської гри та дали змогу переосмислити традиційні уявлення про театральне мистецтво. Такими прикладами є: геометричні костюми, освітлення, кінетичні скульптури, рухома сцена, дзеркала, кольори, звертання до глядачів і механічні звуки. На основі аналізу наукових джерел, використаних у статті, було встановлено, що інтерактивність та ефект занурення суттєво впливають на глядачів, посилюють емоційне та інтелектуальне включення в театральну дію, покращують сприйняття через органи чуття, відкривають нові підходи до театру, сприяють індивідуальному розумінню постановки, активній участі у виставі, демонструють сучасні технології та надихають на творчість.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332768 Репрезентація історичних подій України через кінематографічні засоби: художня та режисерська концепції 2025-06-16T11:36:03+03:00 Олександр Янчук Yanchuk_f@mail.net <p><strong>Мета дослідження</strong> – репрезентація історичних подій України через художні засоби кінематографа та режисерські концепції автора на прикладі особистого творчого доробку. Предмет дослідження – шість фільмів: «Голод 33», «Атентат – осіннє вбивство в Мюнхені», «Нескорений», «Залізна сотня», «Владика Андрей» і «Таємний щоденник Симона Петлюри», у яких було виявлено повторювані художні мотиви (дорога, хрест, прапор, могила), символічні композиційні прийоми та драматургічні схеми, що забезпечували послідовне відтворення національного наративу через особистісні та колективні досвіди. <strong>Методологія дослідження</strong> спиралася на історико-культурний, дискурсивноаналітичний і герменевтичний підходи, на елементи наративного аналізу та метод візуальної семіотики. <strong>Результати та висновки</strong>. Під час дослідження було з’ясовано, що зазначені фільми становили своєрідну візуальну історіографію, орієнтовану на реконструкцію ключових етапів української історії XX століття, а саме Голодомору, визвольної боротьби Української Повстанської Армії, діяльності діячів українського національного руху та релігійного лідерства. Особливу увагу зосереджено на інтеграції документальних джерел архівів, спогадів, судових протоколів – у структуру художнього фільму. У підсумку встановлено, що ці фільми, як вид творчості, сприяли зміцненню культурної пам’яті та візуалізації ідеї національної історичної тяглости, і саме ці стрічки виступали як платформа для публічного діалогу щодо переосмислення радянської історіографії. Автор прагнув передати свій багаторічний професійний досвід, використовуючи власні роботи як аналітичний матеріал під час дослідження зазначеної проблеми. Ці фільми були відзначені нагородами на міжнародних кінофестивалях, а також придбані для публічних показів у різних країнах світу, що сприяло поширенню інформації як про історичний поступ України, так і про визначних діячів її культурного та політичного обширу.</p> <p>Режисерський та організаційний досвід автора дослідження також ліг в основу власних педагогічних навчальних програм, які містять ефективні методи впливу та засвоєння практичного матеріалу для студентів.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332770 Аудіовізуальний контент як інструмент впливу: етичні виклики цифрового медіасередовища 2025-06-16T11:39:59+03:00 Ольга Мусієнко Musіienko_f@mail.net <p>У контексті цифрової трансформації медіапростору, активне використання аудіовізуального контенту стало не лише основним засобом комунікації, а й інструментом інформаційного впливу та маніпуляцій. Послаблення редакційного контролю, зростання комерційного тиску та орієнтація на сенсаційність спричиняють девальвацію етичних медіастандартів, що, у свою чергу, знижує рівень суспільної довіри та загострює проблему інформаційної безпеки. <strong>Мета статті</strong> – дослідження етичних викликів, пов’язаних із використанням аудіовізуального контенту в українських онлайн-медіа, з акцентом на художні засоби візуальної маніпуляції. <strong>Методологія дослідження</strong> спирається на міждисциплінарний підхід, що поєднує принципи соціальної відповідальності медіа та інструментарій мистецтвознавчого аналізу. Розглядаються аудіовізуальні чинники – зображення, колористика, монтажна ритміка, звуковий супровід – як елементи художньої побудови медіатексту, здатні формувати наратив і впливати на сприйняття реальності. <strong>Наукова новизна</strong> полягає у висвітленні ролі аудіовізуального мистецтва як складової інформаційного повідомлення в умовах цифрової культури та у виявленні характерних чинників естетичної маніпуляції в цифровому відеоконтенті. У <strong>Висновках</strong> артикулюється, що аудіовізуальні засоби дедалі частіше використовуються не для інформування, а для конструювання реальності, що спричиняє системне порушення етичних норм. Наголошується на потребі впровадження редакційних політик із верифікації візуального контенту, підвищення професійної підготовки контентмейкерів та використання художніх засобів із дотриманням принципів достовірності та відповідальності.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332772 Естетика та інновації: українські художниці з гриму в кіноіндустрії 2010–2024 років 2025-06-16T11:43:27+03:00 Олена Хомутецька Khomutetska_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – у дослідженні творчого доробку представниць українського кіногриму та їх внеску у розвиток сучасного національного кінематографа. <strong>Методологія дослідження</strong>. У розробці теми комплексно застосовано методи: інтерв’ювання, порівняльного аналізу, мистецтвознавчого аналізу для визначення основних представниць галузі, чиї досягнення є основотворчими в гримерному мистецтві сьогодні. На прикладі конкретних кінострічок, що мають популярність серед глядачів та були позитивно відзначені критиками, розглянуто та проаналізовано найцікавіші роботи художниць з гриму, їхні інноваційні підходи, стилістичні рішення та техніки. Визначено, які завдання та викликами постають перед сучасними гримерами під час процесу кіновиробництва. Розкрито вагомість внеску художниць з гриму у розвиток та становлення українського кіно. <strong>Наукову новизну</strong> становить відсутність попередніх наукових розвідок, присвячених дослідженню творчості українських художниць з гриму. У статті вперше розглядаються персоналії в галузі кіногриму в Україні, зібрано біографічний матеріал таких представниць галузі: Хома Л., Струкова К., Мельник Д. <strong>Висновки</strong>. Гримерне мистецтво є вагомою та невід’ємною складовою процесу кіновиробництва. Якісний грим, що відповідає вимогам сучасного кіно, надає фільмам не лише візуальної привабливості, а й допомагає донести зміст картини, реалізувати режисерський задум. Художниці з гриму відіграють ключову роль у створенні національного кінопродукту, вони впроваджують нові матеріали, технології та підходи, а саме: гримерні спецефекти, пластичний грим за голлівудськими технологіями, елементи грим-костюма, при цьому зберігаючи традиції та надаючи автентичності образам. Високий рівень майстерності українських гримерів підтверджено відзнаками на національному та міжнародному рівнях.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332773 Публічний доступ до аудіовізуальних продуктів, профінансованих державою на безоплатній основі, як інструмент державної культурної політики: міжнародні практики та перспективи України 2025-06-16T11:50:41+03:00 Сергій Міранков Mirankov_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – обґрунтування концепції публічного доступу до аудіовізуальних творів, профінансованих державою, як стратегічного інструменту культурної політики України в умовах війни та поствоєнної модернізації. <strong>Методологія дослідження.</strong> У статті застосовано методи порівняльного аналізу міжнародних цифрових платформ (NFB, BFI, IFcinéma), нормативно-правового аналізу українського законодавства у сфері авторського права та управління державною власністю, а також елементи експертної оцінки інституційних практик дистрибуції аудіовізуального контенту. <strong>Наукова новизна</strong> дослідження полягає в систематичному аналізі наявного правового та інституційного вакууму щодо повторного доступу громадськості до фільмів, створених за бюджетні кошти, та в обґрунтуванні моделі «Української кіноплатформи» як комплексного цифрового рішення для відкритого доступу. Автором також запропоновано інтегрувати цей підхід в освітню, архівну та культурно-дипломатичну політику держави з урахуванням кращих міжнародних практик. <strong>Висновки</strong>. У статті доведено, що реалізація відкритого доступу до фільмів, профінансованих за рахунок бюджету, потребує нормативного врегулювання, стабільної цифрової інфраструктури та міжінституційної координації. Це дасть можливість використовувати українське кіно не лише як культурну спадщину, а й як інструмент гуманітарного впливу, освіти та міжнародної присутності.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332775 Еволюція зовнішньої комунікації у кінопродюсерстві: нові тренди та виклики 2025-06-16T11:55:28+03:00 Анна Метанчук Metanchuk_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – дослідити еволюцію зовнішньої комунікації у кінопродюсерстві в умовах стрімкого розвитку цифрових технологій. <strong>Методологія дослідження</strong> передбачає міждисциплінарний підхід, що поєднує методи культурології, соціології комунікацій, маркетингу та кіно-менеджменту. Аналіз еволюції зовнішньої комунікації у кінопродюсерстві здійснюється на основі поєднання контент-аналізу, порівняльного методу та аналізу прикладів сучасних промокампаній стрічок (кейс-стаді). На етапі теоретичного обґрунтування застосовано метод критичного аналізу наукових джерел з кінопродюсерства та медіакомунікацій. <strong>Наукова новизна</strong> статті полягає у комплексному аналізі трансформацій зовнішньої комунікації у кінопродюсерстві під впливом цифрових технологій. Акцентовано на взаємозв’язку між елементами вірусного маркетингу та персоналізованих стратегій у процесі кінопромоції. Зосереджено увагу на ролі кіноглядача як активного учасника комунікаційного процесу, що формує сприйняття кінопродукту до моменту його виходу на екран. <strong>Висновки</strong>: зовнішня комунікація у кінопродюсерстві зазнала суттєвих змін під впливом цифрових технологій. Ефективна адаптація та опанування новими інструментами комунікації, зокрема соціальних медіа та вірусного маркетингу, є ключовою умовою успішності продюсерської діяльності в сучасному інформаційному середовищі.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332816 Драма митця крізь призму моральних викликів: особливості екранної рефлексії 2025-06-16T16:28:34+03:00 Максим Клопенко Klopenko_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – проаналізувавши фільм «Кіноаматор» (1979) Кшиштофа Кесльовського, розкрити специфіку екранного відтворення проблеми творчості митця в контексті морально-етичного вибору. <strong>Методологія дослідження.</strong> В процесі дослідження було використано кінознавчий аналіз для розкриття основних тематичних ліній фільму, особливостей образу героя, ключових аспектів морально-етичної проблематики на екрані. Системний метод використаний задля комплексного розгляду етичного виміру мистецької діяльності на екрані, виявлення та узагальнення ідейно-тематичних мотивів фільму у контексті феномену «морального занепокоєння». За допомогою історичного методу окреслено деякі аспекти дискусії щодо проблем художньої творчості і морально-етичного виміру мистецтва, розкрито особливості відображення діяльності митця в соціально-політичному контексті, наявному у фільмі «Кіноаматор». <strong>Наукова новизна</strong> дослідження полягає у кінознавчо-критичному огляді особливостей кінематографічного зображення творчої діяльності митця та висвітлення проблематики його мистецтва на прикладі фільму «Кіноаматор». Складні питання етичного регулювання в мистецтві визначають необхідність їх розгляду крізь призму кінематографа, зокрема, концепції кіно «морального занепокоєння» та творчості ключового представника напряму – К. Кесльовського. <strong>Висновки</strong>. На прикладі фільму «Кіноаматор» здійснено аналіз проблематики залежності мистецтва від соціального середовища та його взаємозв’язку із суспільними відносинами, зокрема владними механізмами, рівнем індивідуальної свободи та моральною відповідальністю. Зважаючи на недостатність в українському кінознавстві досліджень образу митця на екрані в контексті морально-етичного параметру, у статті окреслено ідейні особливості екранного відображення діяльності митця на прикладі підходу К. Кесльовського. Стрічка режисера «Кіноаматор» порушує ключові морально-етичні питання творчості, показуючи митця як свідка, інтерпретатора та критика соціальної реальності, а саму творчість митця – не лише як засіб самовираження, а й як моральний акт, що водночас відкриває шлях до екзистенційної кризи</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332817 Валентин Васянович: представник української «нової хвилі» 2025-06-16T16:34:56+03:00 В’ячеслав Туряниця Turіanytsіa_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – проаналізувати та визначити характерні риси авторського стилю Валентина Васяновича – режисера, який представляє нове покоління українських кінематографістів, які відійшли від пострадянської тематики і звернулися до більш виразної української перспективи, що ґрунтується на сучасних проблемах. <strong>Методологія дослідження</strong>. Використані методи дослідження: джерелознавчий (при опрацюванні та осмисленні використаних джерел); історичний (при вивченні історичних та соціокультурних умов формування авторського кіно незалежної України); функційний (при аналізі жанру фільмів); аналітичний (при виявленні специфічних рис режисури автора); формально-структурний (при вивченні стилістичних особливостей конкретних аналізованих фільмів); метод систематизації та узагальнення (для аргументації самобутності феномена режисури фільмів Васяновича, її місця в сучасних культуротворчих процесах); крос-культурний метод (для виявлення особливостей презентації фільмів режисера на міжнародній арені). <strong>Наукова новизна</strong> дослідження полягає в тому, що ґрунтовний аналіз феномену режисури Валентина Васяновича, яскравого представника української «нової хвилі», в контексті жанрово-тематичної проблематики сучасного ігрового кінематографа України, вперше постав предметом цілеспрямованого кінознавчого дослідження; у статті охарактеризовано творчість кінорежисера, фільми якого успішно презентовано на міжнародних кінофорумах. <strong>Висновки</strong>. Розглянуто історичні умови становлення українського авторського кіно. З’ясовано умови появи культурного феномену сучасності – кіно української «нової хвилі». Запропоновано визначення терміна та характерні ознаки української «нової хвилі». Проаналізовано основні характеристики режисури Валентина Васяновича (фільми «Атлантида» (2019), «Відблиск» (2021), досліджено особливості кіномови, тематику фільмів, специфіку художніх способів і прийомів автора. Розглянуто звернення автора до проблеми посттравматичного стресового розладу (ПТСР).</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332819 Жінка-воїн в азійській та європейській культурі: сучасні екранні проєкції образу 2025-06-16T16:45:22+03:00 Георгій Курбанов Kurbanov_f@mail.net <p>Статтю присвячено дослідженню образу жінки-воїна в азійському кінематографі й анімації та його прояву в різних видах літератури та мистецтва. <strong>Мета статті</strong> – дослідження ролі жінки-воїна в культурі та мистецтві, описання соціально-культурного значення образу жінки-героїні в кінематографі та літературі через погляд таких режисерів анімації та кіно, як Пол Френсіс та Хаяо Міядзакі, а також науковців Крістіана Андерсона та Аделя Вестбрука. <strong>Методологія дослідження</strong>. У розробці теми було застосовано компаративний метод, що є необхідним для вивчення мистецтвознавчого й культурологічного аспекту даного питання. Застосовано методи систематизації та узагальнення для аргументації своєрідності феномену використання образу жінки-воїна не тільки в східній міфології та культурі, а й у західних зразках культурної спадщини в середньовіччі та сьогоденні. На кінематографічному матеріалі проаналізовано специфіку азійського та європейського погляду на образ жінки-воїна, наголошено його актуальність щодо нових тісних зв’язків японської нонконформістської культури, підстави популярності образу не тільки в «країні сонця що сходить», а й за її межами. У статті охарактеризовані особливості образу, відмінність від західного погляду на образ, введено додаткове урізноманітнення та зіставлення різних характеристик моделей образу, оцінено передумови динамічного прогресу в кінематографічному та анімаційному мистецтві таких країн, як Японія та країни Європи крізь призму історичної ретроспективи. Окремою ланкою в статті зачіпається і скандинавська міфологія та наявність сучасних варіацій проблеми жінок-воїнів. Розглянуто різні версії виникнення образу жінок-воїна. <strong>Наукова новизна</strong> дослідження полягає в розгляді нових варіацій образу жінки-воїна в екранних мистецтвах з одночасною експлуатацією сучасного наукового забезпечення; поміж іншого – із введенням компаративного методу, що дає додаткові засоби для маневру в порівнянні шляхів становлення й розвитку образу жінок-воїнів в аудіовізуальній культурі Японії та передових країн Європи; деталізації розбіжності японської моделі образу з представленням жінок-лицарів в європейських анімаційних фільмах та анімації США, а також виявленні показників його варіацій і перспективи його подальшої еволюції. <strong>Висновки</strong>. У статі описані досліджувані джерела й обґрунтований їх вибір для даної теми. Виявлено подібності та відмінності образів, що трапляються в джерелах, здійснено спробу встановити причини виявлених подібностей і відмінностей та проаналізувати їх. Також у статті здійснюється спроба розглянути образ жінки-воїна з культурно-історичного, психологічного, гендерного та соціального боку. Розглядаються і порівнюються образи жінок-воїнів у двох середньовічних героїчних епопеях: «Повість про дім Тайра», «Пісня про Нібелунгів» та в сучасній інтерпретації жінки-воїна у анімаційному серіалі «Pariah Nexus», який вийшов у 2023 році. Автор аналізує не лише розвиток образу жінки-воїна як окремого образного феномену, а й проблеми гендерної рівності в культурі з погляду аудіовізуальних творів і літературного епосу. Також розглянуто історичні відмінності розвитку образу жінки-воїна в період середньовічної Японії та середньовічної Європи на основі аналізу джерел літературного епосу.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332821 Техніки опрацювання «тілесної виразності» як елемент психофізичного тренінгу актора в контексті аудіовізуальних мистецтв 2025-06-16T16:50:32+03:00 Марія Івашечкіна Ivashechkina_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – дослідити особливості тілесної виразності як ключового елемента психофізичного тренінгу актора в контексті аудіовізуальних мистецтв. Адже у сучасному аудіовізуальному просторі саме тіло актора виступає головним носієм емоційної правди, психологічної глибини та комунікативної виразності. Актор повинен володіти своїм тілом як точним інструментом для вираження характеру персонажа, його емоційного стану та взаємодії з простором. Розглянуто методики розвитку фізичної експресії актора, зокрема систему рухового аналізу Рудольфа Лабана, метод Моше Фельденкрайза, танцювально-рухову терапію та імпровізаційні техніки, що сприяють формуванню кінематографічного образу. <strong>Методологія дослідження</strong>. Використано аналітичний метод для вивчення теоретичних основ тілесної виразності актора, а також методи систематизації та узагальнення для встановлення зв’язків між тілесним вираженням, психофізичним тренінгом і особливостями кіномистецтва. <strong>Наукова новизна дослідження</strong>. Вперше детально розглянуто взаємозв’язок між тілесною експресією актора та специфікою аудіовізуального мистецтва, а також вплив психофізичних тренувальних методик на розширення виразних можливостей актора в кіно. Проаналізовано особливості адаптації театральних технік тілесності до екранного середовища, що відкриває нові перспективи в роботі режисера з актором. <strong>Висновки</strong>. Визначено значення тілесної виразності як фундаментального компонента акторської майстерності в аудіовізуальному просторі. Обґрунтовано ефективність психофізичних методик для розвитку кінематографічного образу, що дає змогу акторам і режисерам глибше працювати над створенням багатовимірних персонажів у кіно.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332822 Інтерактивність у кіномистецтві: сучасний стан та перспективи розвитку 2025-06-16T16:55:13+03:00 Владислав Омелянчук Omelianchuk_f@mail.net <p>У цифрову епоху розвиток кіномистецтва дедалі частіше відбувається на перетині технологій і глядацького досвіду. Інтерактивне кіно, як нова форма аудіовізуального мистецтва, набуває популярності, але все ще викликає суперечки щодо своєї ефективності. Поява нового типу «глядача-учасника» відкриває нові перспективи, але водночас потребує нових підходів до режисури, які поєднують традиційні форми з інноваційними технологіями. <strong>Мета статті</strong> полягає у висвітленні інтерактивних елементів як засобів посилення глядацького залучення в кіномистецтві, визначенні причин обмеженої ефективності інтерактивного кіно порівняно з традиційними формами, а також окресленні можливостей та обмежень застосування інтерактивних технологій, зокрема в освітньому медіасередовищі. Розглядається використання інтерактивності як режисерського інструменту, здатного впливати на глядацьке сприйняття. Особливу увагу приділено причині, чому інтерактивне кіно, попри технологічний потенціал, поступається традиційному за емоційною ефективністю. <strong>Методологія дослідження.</strong> У праці застосовано системно-аналітичний підхід до вивчення емоційного впливу інтерактивного наративу, порівняльний аналіз для зіставлення традиційного й інтерактивного кіно, а також метод класифікації для структурування наявних досліджень у цій галузі. <strong>Наукова новизна дослідження</strong>. Стаття пропонує перший комплексний погляд на інтерактивне кіно крізь призму його емоційного впливу. Розкрито ключові фактори, що стримують розвиток жанру, зокрема у контексті художнього кінематографа. Окремо проаналізовано застосування інтерактивних елементів у сфері освітніх медіа, що демонструє як їхню ефективність, так і жанрові обмеження. <strong>Висновки</strong>. Інтерактивні фільми мають потенціал як інструмент глибшого емоційного залучення глядача, однак розвиток цього напряму стикається з низкою викликів – від драматургічної цілісності до збереження естетичних якостей. Поява нового типу «глядача-учасника» відкриває нові перспективи, але водночас потребує нових підходів до режисури, які поєднують традиційні форми з інноваційними технологіями.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332824 Формат і медіум у цифрову епоху: трансформації аудіовізуального мистецтва 2025-06-16T16:59:38+03:00 Іван Марченко Marchenko_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – простежити еволюцію аудіовізуальних форматів під впливом технологічного прогресу, уточнити теоретичні поняття «медіум» та «формат» у контексті аудіовізуальних мистецтв, проаналізувати новітні форми (VR, AR, інтерактивні інсталяції, 360-відео, ШІ-генероване мистецтво), їхні типи та особливості, а також роль міжнародних фестивалів у їх легітимізації. Дослідити вплив цифрової трансформації, зокрема стрімінгових платформ і соціальних медіа, на виробництво та споживання контенту. <strong>Методологія дослідження</strong> базується на теоретичному аналізі наукових публікацій, історико-культурному підході до вивчення еволюції форматів, системному аналізі взаємозв’язку технологій і мистецьких форм, а також контент-аналізі програм спеціалізованих фестивалів та прикладів новітніх аудіовізуальних проєктів. <strong>Наукова новизна</strong> полягає в комплексному аналізі трансформації аудіовізуальних форматів від аналогових до цифрових, уточненні дистинкції між поняттями «медіум» і «формат», систематизації новітніх форматів з урахуванням інтеграції ШІ та імерсивних технологій, а також у висвітленні ролі фестивалів як інституцій легітимізації та критичного осмислення нових медіа. <strong>Висновки</strong>. Еволюція аудіовізуальних форматів нерозривно пов’язана з технологічним розвитком, що призвело до появи різноманітних імерсивних, інтерактивних та ШІ-асистованих форм. Розрізнення понять «медіум» (як технологічна основа) і «формат» (як специфічна структура та протокол) дає змогу глибше аналізувати ці зміни. Новітні формати (VR, AR, MR, інтерактивні інсталяції, 360-відео, ШІ-мистецтво) активно розвиваються, трансформуючи мистецькі практики та досвід глядача. Міжнародні фестивалі відіграють ключову роль у їх просуванні та осмисленні. Подальші дослідження мають зосередитись на етичних, соціальних та економічних аспектах нових медіа.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332827 Абсурд як спосіб взаємодії з реальністю у кінокомедіях 2025-06-16T17:04:03+03:00 Едуард Нечмоглод Nechmohlod_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – проаналізувати категорію абсурду в кінокомедіях та окреслити її функціональні елементи, що спрямовані на осмислення реальності. У фокусі дослідження – фільми, у яких гумор і абсурд не лише виконують розважальну, видовищну функцію, а й виступають інструментами критики соціальних, політичних та екзистенційних явищ. <strong>Методологія дослдження</strong> ґрунтується на поєднанні естетичного, філософського та структурно-драматургічного аналізу. Розглянуто приклади західного та українського кіно, в яких використано прийоми театру абсурду, гротеску, інверсії, а також мовної і ситуаційної нелогічності. У статті проаналізовано, як через абсурдні конфлікти, парадоксальні персонажі та порушення звичних наративних моделей кінокомедії розкривають глибші сенси буття – хаотичність, ірраціональність, відчуження, а також пошук нового типу взаємодії з реальністю. Наукова новизна полягає у спробі узагальнити і систематизувати різні моделі абсурду в кінокомедіях ХХ–ХХІ століття та вказати на потенціал абсурдного гумору як повноцінного естетичного методу, що здатен не лише викликати сміх, а й провокувати глибокі філософські рефлексії. <strong>Висновки</strong> демонструють, що абсурд у кінокомедії не є хаотичним чи випадковим – це свідомо організована драматургічна структура, яка дає змогу переосмислити уявлення про нормальність, логіку та сенс у сучасному світі.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332828 Археологія образу в found footage кінематографі 2025-06-16T17:11:27+03:00 Кирило Земляний Zemlianyi_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – аналіз моральних аспектів роботи з архівним візуальним матеріалом у found footage кінематографі, зокрема як форми археології образу, що поєднує документальне й ігрове, та окреслити його значення у формуванні політики пам’яті та критики репрезентації. Розкрити поняття «found footage» як кінематографічної практики, що ґрунтується на використанні попередньо створених (іноді випадково «знайдених», анонімних або аматорських) візуальних матеріалів, яким надається нове значення шляхом монтажного переосмислення. <strong>Методологія дослідження</strong> базується на використанні міждисциплінарного підходу, що поєднує елементи герменевтики, культурології та кіноаналізу. Джерелами слугують як академічні публікації, так і кінематографічні твори, що розглядаються як феномени візуальної культури. <strong>Наукова новизна</strong> полягає в тому, що в статті запропоновано трактувати found footage кінематограф як археологічну практику, що трансформує зображення у критичний інструмент роботи з пам’яттю. Зроблено акцент на переосмисленні ролі монтажу як етичного жесту і політичного акту, а також на деколоніальному потенціалі цієї форми кіно в українському контексті. <strong>Висновки</strong> вказують на те, що found footage кінематограф функціонує як археологічна практика, де кожен кадр є артефактом, що потребує деконструкції та інтерпретації. Він трансформує зображення з носія інформації на суб’єкт політичного, естетичного й історичного досвіду. У цій формі кіно глядач стає не лише спостерігачем, а й учасником складного процесу реконструкції пам’яті, де старе зображення відкриває нові сенси.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332829 Віртуальна та доповнена реальність у документальному кіно: нові можливості для відтворення історичних подій 2025-06-16T17:15:48+03:00 Антон Ярмонік Yarmonik_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – вивчення особливостей використання технологій віртуальної (VR) та доповненої реальності (AR) у документальному кіно для реконструкції історичних подій. <strong>Методологія дослідження</strong> включала аналіз наукової літератури з питань VR та AR у кінематографі, кейс-стаді успішних документальних проєктів, що використовують VR, а також компаративний аналіз традиційних і сучасних підходів до реконструкції історичних подій. <strong>Наукова новизна</strong> дослідження полягає у засвідченні того, що цифрова документалістика створює нові можливості для реконструкції історичних подій, забезпечуючи ефект присутності, що підсилює емоційне та когнітивне сприйняття глядачів. Встановлено, що використання тривимірного моделювання, фотограмметрії та інтерактивних елементів значно підвищує рівень залученості аудиторії, сприяючи кращому запам’ятовуванню інформації та глибшому розумінню контексту подій. <strong>Висновки</strong>. Дослідження підтвердило потенціал VR та AR у документальному кіно як інструменту історичної реконструкції, водночас акцентувавши необхідність розробки етичних стандартів і вдосконалення технологій для досягнення максимальної достовірності та відповідального використання цих технологій у документалістиці.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332831 Вплив воєнного стану на розвиток домашніх студій звукозапису в Україні 2025-06-16T17:20:55+03:00 Анатолій Прейзнер Preizner_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – виявити та висвітлити основні фактори, що підштовхують музикантів до домашнього звукозапису і надають можливість розглядати дане явище, як значущу тенденцію. <strong>Методологія дослідження</strong>. У процесі міркувань, представлених у цій праці, використовувалися такі дослідницькі методи: теоретичний, який включав аналіз, систематизацію та узагальнення літературних джерел, що стосуються обраної теми, а також практичний, що полягав у зіставленні різних позицій і питань для досягнення необхідного рівня ерудованості. <strong>Наукова новизна</strong> дослідження пояснюється як така, що вперше розглядає адаптацію музикантів до нових реалій з вказаної теми, включаючи використання сучасних технологій для збереження і розвитку творчості. <strong>Висновки</strong>. У сучасних умовах музиканти та продюсери повинні адаптуватися до нових реалій, де мотивація виконавців відіграє ключову роль у збереженні їхньої творчості. Домашні студії сприяють відродженню традицій домашнього музикування та самовираження, надаючи можливість творчого розвитку навіть у складних обставинах. Досвід українських артистів підтверджує, що адаптація до нових умов дає змогу зберегти творчий потенціал. Також важливим фактором є розвиток програмного забезпечення для створення та редагування музики і можливість легко адаптуватися до його використання. У статті, спираючись на досвід та конкретні записи, розглядаються питання про те, як і чому такі домашні простори не лише актуальні, але й чому дедалі більше творців обирають працювати в них.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332832 Перформатистська фотографія як художня практика метамодерністського мистецтва 2025-06-16T17:27:12+03:00 Олена Оніщенко Onishchenko_f@mail.net <p>Дослідницьке поле даної статті сформовано навколо проблеми перформатистської фотографії, яка є однією з художніх практик метамодерністського мистецтва. Специфіка заявленої проблеми полягає у всебічному розкритті ролі і значення «фотографії» в структурі естетик художньої виразності. Окрім цього, «фотографія» як предмет теоретичного аналізу органічно пов’язана з цілою низкою дотичних естетико-мистецтвознавчих проблем, а саме: видова специфіка мистецтва, художній образ, тематична багатошаровість мистецтва, професійна підготовка та творча зорієнтованість митця (фотографа).</p> <p>Особливого забарвлення заявлені у статті проблеми з огляду на те, що «фотографія» має доволі потужну історію у контексті розвитку європейського мистецтва ХІХ століття. Розпочавши рух від 1839 року, вона пройшла складний і технічний, і творчий шлях свого розвитку та врешті-решт виявилася включеною у логіку становлення й розвитку кінематографа. В умовах ХХІ століття інноваційні процеси «фотографії» тісно пов’язані з метамодернізмом – новою формою культури, наріжним засобом у розвитку якої виступає експериментування. У статті наголошується, що перформатистська фотографія є показовим прикладом художньої метамодерністської практики, і черговим експериментом мистецтва нового типу культури.</p> <p>Водночас констатовано, що упродовж перших десятиліть ХХІ століття метамодернізм ще не сформувався як цілісне явище, маючи всередині руху досить помітні суперечності. Що ж до перформатистської фотографії, наразі йдеться про естетико-мистецтвознавчу проблему, яка існує в гуманітарному знанні доволі тривалий час, актуалізуючи питання: чи можна вважати «фотографію» новим видом мистецтва?</p> <p><strong>Мета статті</strong> – спираючись на узагальнене представлення наявних в українській гуманістиці напрацювань щодо метамодерністської моделі культуротворення, опрацювати феномен «перформатистської фотографії» та низку понять, що на тлі нової тенденції у розвитку «фотографії», уводяться в теоретичний ужиток.</p> <p>Задля реалізації поставленої мети у процесі дослідження були використані наступні <strong>методи: принцип історизму</strong>, потенціал якого дає змогу показати неоднозначні історико-культурні трансформації «фотографії» як прикладу художньої діяльності у самостійний вид мистецтва; <strong>міждисциплінарний підхід</strong> – своєрідний «теоретико-методологічний камертон» у царині гуманітарного знання ХХІ століття; <strong>порівняльний метод</strong>, який дасть можливість підсилити наочність трансформації першого типу «фотографій» у модель «перформатизму». Окрім означеного, використано метод <strong>концептуального плюралізму</strong>, що відкриває можливості для змістовного наповнення даної наукової розвідки. Неабияку увагу приділено принципу <strong>персоналізації</strong>, який надав змогу розкрити специфіку інноваційних пошуків конкретних «фотографів-перформатистів», проілюструвавши спрямованість їхніх творчих орієнтирів.</p> <p>Ключовими положеннями <strong>наукової новизни</strong> даної статті виступають наступні:</p> <p>а) розкрито, спираючись на застосовану в європейській гуманістиці інтерпретацію поняття «перформатизм», значення формально-логічної структури «перформатистська фотографія»;</p> <p>б) введено у дослідницьке поле українського гуманітарного знання дослідження Рауля Ешельмана – культуролога, професора Мюнхенського університету Людвіга Максиміліана (LMU) – прибічника «перформатистської фотографії», що, згідно з його позицією, відповідає вимогам естетико-мистецтвознавчих засад метамодернізму як інноваційний приклад художніх практик;</p> <p>в) артикульовано низку нових понять, що до сьогодні функціонували лише на теренах метамодернізму, хоча їх зміст має значно ширше мистецтвознавче навантаження;</p> <p>г) акцентовано на значенні «персоналізації» як засобу культурологічного аналізу, що надає можливість реконструювати життєво-творчий шлях фотографів-перформатистів, наголошуючи на мотивації їхньої творчості, яка сприяє самовиявленню творчо-пошукових задумів та послідовній індивідуалізації творчого процесу.</p> <p><strong>Висновки</strong>. Підсумовуючи представлений матеріал, можна стверджувати наступне:</p> <p>1. Аргументовано, що метамодернізм в умовах перших десятиліть ХХІ століття розвивається як багаторівнева структура, що не претендує на цілісність, оскільки формується з численних авторських моделей, які зазвичай мають інноваційний характер, конфліктуючи з традиційними естетико-мистецтвознавчими тенденціями.</p> <p>2. Показано, що як інноваційні слід оцінювати і наукові розвідки Р. Ешельмана, який відстоює правомочність існування «перформатистської фотографії» – нового виду мистецтва.</p> <p>3. Акцентовано приклади творчості «фотографів-перформатистів», з опертям на пошукові експерименти яких і «вибудовується» концепція Р. Ешельмана.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332833 Метатекстуальні прояви в культурно-мистецькому середовищі сьогодення 2025-06-16T17:33:19+03:00 Катерина Станіславська Stanislavska_f@mail.net <p>Стаття презентує міркування щодо специфіки метамови й метатексту в сучасній культурі. Авторка простежує особливості тлумачення й функціонування метатексту в літературознавстві, прозі та поезії, фольклорних формах. Представлено й проаналізовано метатекстуальні прояви в живописі, музиці, театрі й кіно. Авторка доходить висновку, що метатекст є найяскравішою моделлю саморепрезентації. <strong>Мета статті</strong> – виявити й обґрунтувати метамовні прояви й метатекстуальні зразки в культурних та мистецьких феноменах і явищах сучасності. Базову <strong>методологію дослідження</strong> склали мистецтвознавчий і культурознавчий аналіз, системний і компаративний методи, а також соціокультурний, міждисциплінарний, синергетичний підходи. <strong>Новизна</strong> викладеного матеріалу полягає у виявленні й обґрунтуванні метатекстуальних проявів у різних сферах культури і мистецтва за доби post-постмодернізму й метамодернізму. Метатекст обґрунтований як модельна форма саморепрезентації. <strong>Висновок</strong>. Метатекст у культурно-мистецькому середовищі це форма саморефлексії твору-явища-феномену. Метатекст виконує такі функції: поглиблення смислів, уточнення і пояснення, авторський коментар, рефлексія та інтерпретація, критика, інтертекстуальність і підтримка культурної пам’яті, комунікація та розширення соціокультурного діалогу. Метатекстуальність є потужним інструментом у культурі: збагачує її ідеями, налагоджує і зберігає зв’язок із минулим, стимулює формування художньої думки, поглиблює діалог між митцем і реципієнтом.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332835 Вітчизняний культурний простір в історичній ретроспективі 2025-06-16T17:40:27+03:00 Ігор Хлібосолов Khlibosolov_f@mail.net <p><strong>Мета дослідження</strong> полягає у виявленні історичних традицій формування вітчизняного культурного простору, дослідженні етапів його розвитку та механізмів функціонування у конкретноісторичних умовах і державних формаціях. <strong>Методи дослідження.</strong> У дослідженні використано системний підхід та історико-хронологічний метод. При дослідженні проблеми було також взято до уваги синергетичні дослідницькі парадигми в галузі культурології, а також загальні методи аналізу і синтезу. Використання вказаних методів дослідження сприяло отриманню власних теоретичних результатів. <strong>Наукова новизна</strong> одержаних результатів обумовлена вибором теми дослідження. Розгляд питання розвитку вітчизняного культурного простору в його історичній ретроспективі є важливим та актуальним завданням не тільки з точки зору визначення пріоритетів культурної політики держави, а й також вироблення теоретичних підходів до формування концептуальних ідей і гіпотез функціонування національного культурного простору та його взаємодії із державою з точки зору того факту історії, що на теренах України століттями державні утворення не були національними. Така постановка питання викликає потребу залучення антропологічного підходу до зʼясування чинників сталого розвитку української культури. Обґрунтовано ідею, що певна сукупність історично обумовлених смислів послуговує підґрунтям формування вітчизняного культурного простору. Доведено, що історично обумовлені смисли є константою, що впливає на формування культурного простору та виконує функцію кодування нації. <strong>Висновки</strong>. Україна має історично сталий культурний процес функціонування вітчизняного культурного простору. Сучасна державна культурна політика з формування вітчизняного культурного простору має пострадянський характер. Законодавство про культуру потребує докорінної модернізації з урахуванням світового досвіду формування локальних культурних просторів.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332836 Від «Автобіографії» до «Принципів мистецтва»: становлення та розвиток естетико-мистецтвозначих поглядів Р. Дж. Колінгвуда 2025-06-16T17:45:51+03:00 Марина Тернова Ternova_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – використовуючи теоретичний потенціал дихотомії «становлення – розвиток», окреслити вплив «Автобіографії» Р. Дж. Колінгвуда на концептуалізацію «Принципів мистецтва». <strong>Методологія дослідження</strong>. Праця ґрунтується на методах порівняльного аналізу, історико-культурної реконструкції, міждисциплінарного підходу (філософія, культурологія, естетика) з урахуванням впливів психоаналітичної теорії З. Фройда. Залучено попередні публікації, присвячені видовій структурі мистецтва (театр, кінематограф). <strong>Наукова новизна</strong>. Простежено внутрішню єдність двох текстів Р. Дж. Колінгвуда як взаємодоповнювальних джерел для відтворення цілісної концепції мистецтва. Обґрунтовано, що «Автобіографія» не лише доповнює, а й концептуально підживлює теоретичні засади «Принципів мистецтва». Виокремлено вплив дитячо-юнацьких вражень ученого на його естетичну позицію. Висвітлено значення реконструкції античної естетики та її термінологічної корекції. <strong>Висновки</strong>. Визначено ключові аспекти становлення естетико-мистецтвознавчих поглядів Р. Дж. Колінгвуда в контексті європейської культури першої половини ХХ ст. Доведено значущість автобіографії як джерела реконструкції його творчого шляху. Дихотомія «становлення – розвиток» розглянута як евристичний інструмент аналізу специфіки мистецтва, актуалізований у контексті метамодерністських зрушень сучасної культури.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025 http://nv.knutkt.edu.ua/article/view/332838 Німецька популярна музична культура в добу Середньовіччя 2025-06-16T17:50:16+03:00 Олег Козуб Kozub_f@mail.net <p><strong>Мета статті</strong> – виявлення ключових особливостей німецької популярної музики середньовічного періоду. Завдання розвідки включають в себе: розкриття масової та популярної культур, їх спільних і відмінних маркерів у культурному просторі; дослідження німецької популярної музики Високого та Пізнього Середньовіччя. <strong>Методологія дослідження</strong> включає: культурологічний метод – всебічне тлумачення поняття «популярна культура» та визначення найбільш доречної для даного дослідження концепції популярної культури; культурно-історичний – дослідження основних проявів популярної музичної культури в середньовічній Європі; музикознавчо-культурологічний – аналіз творів німецької середньовічної популярної музики, зокрема, мінезингерів і мейстерзингерів; компаративістський метод – виявлення спільних і відмінних рис між популярною культурою музичної Німеччини доби Середньовіччя та аналогічними сферами культури інших європейських країн у цей же історичний період. <strong>Наукова новизна</strong> дослідження полягає у висвітленні явищ музичної культури Німеччини, які належать не до «елітарної» або «церковної», а до «світської» та популярної культури. <strong>Висновки</strong>. Німецька популярна музична культура в добу Середньовіччя являла собою потужну культурну галузь, яка за різноманіттям жанрів, форм і тем творчості та якістю нічим не поступалася елітарній, «церковній» культурі того часу, а в деяких аспектах навіть мала перевагу. Дана сфера культури Німеччини розвивалася подібно до культур інших західноєвропейських держав і народів, на що вказує наявність власного різновиду середньовічних менестрелів – шпільманів, а також власної групи поетів-співців – мінезингерів. Утім, були й певні відмінності, які вирізняли твори німецької популярної музики з-поміж композицій представників інших країн, а саме: інтерес до релігійних тем, посилення значення мотивів природи, більш піднесений та ідеалістичний характер почуттів у творах, присвячених коханню, а також відображення у музичних композиціях глибокого рівня рефлексії авторів даних композицій щодо власного внутрішнього світу та їх довкілля.</p> 2025-06-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2025