Геронтософські аспекти драматургії Моріса Панича

Анотація

У статті розглянуто проблему осмислення старості в творчості канадського драматурга Моріса Панича. Головним предметом дослідження є геронтософські аспекти драматургії М. Панича.

Методологія дослідження базується на наступних наукових методах: пошуково-аналітичний (для збору інформації про творчість Моріса Панича), біографічний (для реконструкції етапів життєвого шляху Моріса Панича), семіотичний (для розкриття наявного в п’єсах М. Панича символізму), структурно-типологічний (для виявлення специфіки драматургії і типологізації персонажів), порівняльний (для виявлення подібних та відмінних характеристик літніх персонажів п’єс Моріса Панича), метод узагальнення (для підбиття підсумків).

Результати та висновки. Виявлено, що абсурдистські п’єси канадського драматурга Моріса Панича містять розлогу екзистенційну проблематику, де не останнє місце посідає осмислення старості. Цілий ряд драматичних текстів («7 історій», «Спостерігач», «Порушники», «Гордон», «Магазинні злодюжки», а також сітком «Гей, Леді!») зображує літніх персонажів, їх спосіб життя та комунікації з іншими членами соціуму. Аналіз проблематики, драматичних колізій, характерів персонажів з творів Моріса Панича дав змогу зробити певні узагальнення щодо загальної концепції старості та ставлення драматурга до проблеми порозуміння представників різних поколінь. Наскрізними для інтертекстуального поля творів М. Панича є такі ідеї: старі люди мають лімінальний (перехідний) статус, що спричинює відповідні розмисли про смерть; старість є часом «збірки» особистості, персональної самоідентифікації, спогадів про минуле; життєві цінності літніх персонажів Моріса Панича перебувають поза вимірами християнської етики; старі з його п’єс демонструють бунтівне ставлення до суспільних норм і державних законів; кожен із літніх героїв М. Панича зберігає установку на наставництво, кожен прагне передати свій досвід та знання молодшому поколінню. Драматург мислить у річищі стратегії «позитивного старіння», трактує старість як повноцінний життєвий період, заперечує надмірний культ сили, молодості, активності та краси, критикує геронтофобію та ейджизм, аналізує проблеми евтаназії та насильства над старими. Приклад творчої діяльності Моріса Панича актуалізує необхідність подальшого мистецтвознавчого дослідження варіативних моделей старості та стратегій старіння, віддзеркалених в авторській драматургії та на театральній сцені.