Художні інтерпретації постаті батька в українському поетичному кіно (1960–1970-ті рр.)

Анотація

Течія українського поетичного кінематографа ознаменувала з’яву нових художніх способів інтерпретації батьківської постаті на вітчизняному кіноекрані. У статті послідовно розглядається наскрізний розвиток художнього образу батька в українському поетичному кіно 1960-70-х років з особливою увагою до соціокультурного аспекту даної проблеми. Доводиться, що тенденційний показ батька, позбавленого своїх архетипічних патріархальних значень, був щільно пов’язаний з авторськими осмисленнями духовної кризи сучасного суспільства і метафорично ототожнював втрату українцями своєї національної ідентичності. Простежується, як через цей символічний концепт осмислювалося не лише сьогодення («Криниця для спраглих»), а й деякі трагічні сторінки української історії («Камінний хрест», «Білий птах з чорною ознакою»). Водночас у таких фільмах, як «Захар Беркут» і «Пропала грамота», спостерігається спроба авторів повернути постаті вітчизняного батька його архетипічні воїнські функції – силу, звитяжність, владність, кмітливість. У фільмі «Вавилон XX», який було створено вже через шість років після «придушення» поетичної школи, продовжується осмислення статусу батька в колективній свідомості українців, однак уже з огляду на реалії та суспільні настрої кінця 1970-х років. У висновках узагальнюється, що творці поетичного кінематографа в своїх інтерпретаціях батьківського архетипу оприлюднювали цілий комплекс філософських, морально-етичних і цивілізаційних проблем – від феномену родової пам’яті до місця людини у сучасному глобалізованому світі. Підсумовується, що послідовність змін характеристики образу батька в українському поетичному кіно відображала процес національного самоусвідомлення певної частини українського суспільства у досліджуваний історичний період.