Українське кіно в умовах війни: особливості та виклики

Анотація

Мета статті – виявлення особливостей і викликів функціонування українського кінематографа під час війн (Першої, Другої світових, російсько-української війни з 2014 р.) та проведення паралелей між кіномистецтвом в означені періоди. Методологія дослідження. У роботі застосовані культурологічний, ретроспективний, історичний, аналітичний, методи; метод синтезу та узагальнення, порівняння та зіставлення. Наукова новизна статті полягає у проведенні паралелей між особливостями та викликами у сфері кіно в різні періоди ХХ та ХХІ століть. Таке вивчення питання функціонування кіномистецтва під час різних війн є широким та багатогранним, що розкриває шляхи та глибини для подальшої його розвідки. Дослідження особливостей і викликів українського кіно в період війн здійснено згідно з періодизацією: І період – кінематограф у період Першої світової війни (1914–1918 рр.), ІІ період – кіно у роки Другої світової війни (1939–1945 рр. ), ІІІ період – кіно під час російсько-української війни з 2014 р. Спільними особливостями для українського кіно під час всіх означених періодів є інтенсифікація виробництва стрічок, розвиток жанру документального кіно, що розкриває хроніку через особисті історії бійців і простих людей, нові здобутки. Серед викликів, які ставали на заваді розвитку кіномистецтву, виявлено професійний кадровий голод через мобілізацію, мовне питання, високу вірогідність знищення матеріалів і неможливість знімати кіно через військові дії. Наведено приклади кіноробіт кожного періоду, які відповідають означеним особливостям і зроблено екскурс у витоки українського кінематографа. Висновки. Під час війн зростає важливість кіно, адже воно стає не лише елементом розваги, а й засобом фіксації історії та психологічної підтримки. Визначено, що вперше кінематографу надано роль маніпулятивного інструменту ще за часів Другої світової війни. Означена тема має масштабну історичну канву й варта більш поглибленого дослідження у подальших розвідках науковців.