Перформатистська фотографія як художня практика метамодерністського мистецтва

Анотація

Дослідницьке поле даної статті сформовано навколо проблеми перформатистської фотографії, яка є однією з художніх практик метамодерністського мистецтва. Специфіка заявленої проблеми полягає у всебічному розкритті ролі і значення «фотографії» в структурі естетик художньої виразності. Окрім цього, «фотографія» як предмет теоретичного аналізу органічно пов’язана з цілою низкою дотичних естетико-мистецтвознавчих проблем, а саме: видова специфіка мистецтва, художній образ, тематична багатошаровість мистецтва, професійна підготовка та творча зорієнтованість митця (фотографа).

Особливого забарвлення заявлені у статті проблеми з огляду на те, що «фотографія» має доволі потужну історію у контексті розвитку європейського мистецтва ХІХ століття. Розпочавши рух від 1839 року, вона пройшла складний і технічний, і творчий шлях свого розвитку та врешті-решт виявилася включеною у логіку становлення й розвитку кінематографа. В умовах ХХІ століття інноваційні процеси «фотографії» тісно пов’язані з метамодернізмом – новою формою культури, наріжним засобом у розвитку якої виступає експериментування. У статті наголошується, що перформатистська фотографія є показовим прикладом художньої метамодерністської практики, і черговим експериментом мистецтва нового типу культури.

Водночас констатовано, що упродовж перших десятиліть ХХІ століття метамодернізм ще не сформувався як цілісне явище, маючи всередині руху досить помітні суперечності. Що ж до перформатистської фотографії, наразі йдеться про естетико-мистецтвознавчу проблему, яка існує в гуманітарному знанні доволі тривалий час, актуалізуючи питання: чи можна вважати «фотографію» новим видом мистецтва?

Мета статті – спираючись на узагальнене представлення наявних в українській гуманістиці напрацювань щодо метамодерністської моделі культуротворення, опрацювати феномен «перформатистської фотографії» та низку понять, що на тлі нової тенденції у розвитку «фотографії», уводяться в теоретичний ужиток.

Задля реалізації поставленої мети у процесі дослідження були використані наступні методи: принцип історизму, потенціал якого дає змогу показати неоднозначні історико-культурні трансформації «фотографії» як прикладу художньої діяльності у самостійний вид мистецтва; міждисциплінарний підхід – своєрідний «теоретико-методологічний камертон» у царині гуманітарного знання ХХІ століття; порівняльний метод, який дасть можливість підсилити наочність трансформації першого типу «фотографій» у модель «перформатизму». Окрім означеного, використано метод концептуального плюралізму, що відкриває можливості для змістовного наповнення даної наукової розвідки. Неабияку увагу приділено принципу персоналізації, який надав змогу розкрити специфіку інноваційних пошуків конкретних «фотографів-перформатистів», проілюструвавши спрямованість їхніх творчих орієнтирів.

Ключовими положеннями наукової новизни даної статті виступають наступні:

а) розкрито, спираючись на застосовану в європейській гуманістиці інтерпретацію поняття «перформатизм», значення формально-логічної структури «перформатистська фотографія»;

б) введено у дослідницьке поле українського гуманітарного знання дослідження Рауля Ешельмана – культуролога, професора Мюнхенського університету Людвіга Максиміліана (LMU) – прибічника «перформатистської фотографії», що, згідно з його позицією, відповідає вимогам естетико-мистецтвознавчих засад метамодернізму як інноваційний приклад художніх практик;

в) артикульовано низку нових понять, що до сьогодні функціонували лише на теренах метамодернізму, хоча їх зміст має значно ширше мистецтвознавче навантаження;

г) акцентовано на значенні «персоналізації» як засобу культурологічного аналізу, що надає можливість реконструювати життєво-творчий шлях фотографів-перформатистів, наголошуючи на мотивації їхньої творчості, яка сприяє самовиявленню творчо-пошукових задумів та послідовній індивідуалізації творчого процесу.

Висновки. Підсумовуючи представлений матеріал, можна стверджувати наступне:

1. Аргументовано, що метамодернізм в умовах перших десятиліть ХХІ століття розвивається як багаторівнева структура, що не претендує на цілісність, оскільки формується з численних авторських моделей, які зазвичай мають інноваційний характер, конфліктуючи з традиційними естетико-мистецтвознавчими тенденціями.

2. Показано, що як інноваційні слід оцінювати і наукові розвідки Р. Ешельмана, який відстоює правомочність існування «перформатистської фотографії» – нового виду мистецтва.

3. Акцентовано приклади творчості «фотографів-перформатистів», з опертям на пошукові експерименти яких і «вибудовується» концепція Р. Ешельмана.