Політична трагікомедія у «Березолі»: жанрові пошуки Леся Курбаса у художній системі політичного театру

Анотація

Мета статті – зосередитись на жанрових пошуках Леся Курбаса у художній системі політичного театру, сконкретизувавши їхні результати на прикладах вистав за класичними трагедіями В.Шекспіра «Макбет» (1924) та Ф. Шиллера «Змова Фієско в Генуї» (1928). Методологія дослідження базується на поєднанні елементів історико-реконструктивного, структурно-аналітичного, феноменологічного та описового методів. Наукова новизна праці полягає у тому, що березільські вистави Леся Курбаса за «високою» класикою вперше були розглянуті як жанрові пошуки режисера у художній системі політичного театру. Результати дослідження. Визначено особливості феномену політичного театру, а також встановлено його місце на нинішній театральній мапі України. Зіставлено сучасний стан українського політичного театру з відповідною ситуацією 1920-х рр., коли європейські та раннєрадянські тенденції політичного кону актуалізувалися з настанням епохи історичного авангарду. Доведено, що «пропаганда політичного театру», якою Лесь Курбас та його учні-режисери займалися у «Березолі», означала не лише відображення поточного політичного життя, а й перманентні жанрово-стильові пошуки широкого спектра. Частково реконструйовані вистави Майстра за «високою» класикою презентовані як вираз головного тренду березільського політичного театру на симбіотичне поєднання у виставі суспільно-актуального змісту та вибагливої форми з метою створення естетично переконливого сценічного висловлювання. Висновки. Вистави Леся Курбаса за «високою» класикою довели, що політичний театр може не лише сприяти справдженню певних соціальних сподівань, а й бути територією різноманітних формотворчих пошуків і жанрових експериментів. Ба більше, на нашу думку, саме жанрова еволюція у відповідь на сучасні політичні виклики, формотворчі зміни відповідно до сучасного соціального контексту зберегли актуальність феномену політичного театру, ставши основою для подальших театральних експериментів в європейських поставангардних сценічних практиках 1960 – 70-х рр. і театрі постмодерну 1980 – 90-х рр. Історія сценічного мистецтва початку нинішнього століття також знає чимало прикладів, коли політичний зміст укладався у вкрай вибагливу форму. З огляду на події останнього десятиліття у сучасному українському театрі, питання війни, політики, національної ідентичності та соціальної справедливості набули нового сенсу, який наразі чекає на відповідні формотворчі експерименти.