МЕТАФОРИЧНА ОНОМАСТИКА У П'ЄСАХ І. КАРПЕНКА-КАРОГО ТА ЇЇ ВПЛИВ НА МОВНО-ГОЛОСОВУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ПЕРСОНАЖІВ

Анотація

Мета статті – дослідити специфіку метафоричної ономастики у п’єсах І. Карпенка-Карого та визначити її вплив на формування мовно-голосової характеристики персонажів, показавши, як через власні імена автор передає соціально-психологічні риси героїв і створює характеристику персонажів. Методологія дослідження передбачає комплексний підхід, що поєднує літературно-аналітичний, літеральний та мовно-психологічний методи. Літературно-аналітичний метод дав змогу дослідити художню функцію власних імен у контексті п’єс І. Карпенка-Карого, виділяючи семантичні та метафоричні особливості ономастики. Літеральний (текстологічний) аналіз забезпечив точне цитування та виявлення мовно-стилістичних засобів, які акцентують характер персонажів через їхні імена. Мовно-психологічний підхід використовувався для дослідження впливу імен на мовно-голосову характеристику персонажів: темп, інтонацію, ритм та експресію голосу, що дає можливість встановити зв’язок між семантикою імені та акторським виконанням. Наукова новизна полягає у тому, що у статті вперше комплексно проаналізовано метафоричну ономастику у п’єсах І. Карпенка-Карого з позицій її впливу на мовно-голосову характеристику персонажів. Раніше дослідження зосереджувалися здебільшого на семантиці імен або їх комічній функції, проте не розглядали взаємозв’язок між метафоричним навантаженням імені та театральною реалізацією мовного образу. Запропоновано системний підхід, який поєднує літературно-аналітичний і психолого-мовний аналіз, що дає змогу глибше оцінити роль ономастики у формуванні сценічного характеру та наголосити соціально-психологічні особливості персонажів. Висновки. Метафорична ономастика у п’єсах І. Карпенка-Карого є потужним засобом художньої виразності, який виконує не лише номінативну функцію, а й соціально-психологічну, емоційну та театральну. Аналіз власних імен у творах «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» продемонстрував, що вони містять метафоричне навантаження, яке відображає риси характеру, соціальний статус і моральні позиції персонажів. Вплив ономастики на мовно-голосову характеристику проявляється у темпі мовлення, інтонації, експресії голосу та використанні пауз, що дає змогу акторові точніше передавати психологічний стан і соціальну роль героя. Таким чином, власне ім’я стає не лише назвою персонажа, а й акустико-семантичним інструментом формування сценічного образу. Метафорична ономастика І. Карпенка-Карого сприяє типізації персонажів, підсилює комічний або драматичний ефект і поглиблює емоційне сприйняття твору глядачем.