Світло як сценічна домінанта в театрі італійського футуризму 1910-1920-х років

Автор(и)

  • Ярослав Чигляєв Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, Україна https://orcid.org/0009-0004-6525-7429

DOI:

https://doi.org/10.34026/1997-4264.37.2025.345154

Ключові слова:

світловий театр, футуризм, неміметичні форми, абстрактний образ, сценічна архітектура, світломузика, світлографіка, мультимедійна інсталяція, візуальний театр

Анотація

Мета статті – аналіз процесу формування концепції «театру світла» в межах футуристичної естетики, ключових етапів її розвитку та дослідження можливостей її адаптації й застосування відповідних технологій у сучасній українській театральній практиці. Методологія дослідження базується на застосуванні аналітичного, культурно-історичного та описового методів для презентації предмета досліду та належного обґрунтування висновків. Наукова новизна дослідження полягає у презентації «театру світла» італійського футуризму як візіонерського проєкту, в якому було передбачено один із напрямів розвитку сучасного сценічного мистецтва. Висновки. «Театр світла» італійського футуризму постав як радикальний виклик традиційним міметичним формам сценічного мистецтва. Футуристи натомість прагнули створювати «нову реальність» – електрифіковану, а отже динамічну і здатну безпосередньо впливати на емоції глядача через абстрактні образи, ритм і світло. Вони розглядали світло як архітектонічну субстанцію сцени, що формує простір і настрій, стирає межі між актором, об’єктом і глядачем, за допомогою світлових ритмів і кольорових контрапунктів передає енергію сучасного міста та технологічний прорив. Їхні проєкти об’єднувала ідея трансформації театру у нову, енергетично насичену, синтетичну форму мистецтва, де світло стає основним носієм драматургії. Відлуння цих концептів сьогодні відчутне у сценографії, перформансі, взаємодії технологій і тіла, зокрема й в українських проєктах візуального та віртуального театру, мультимедійних інсталяціях та світлографіці, що доводять дедалі активнішу інтеграцію вітчизняної сцени у глобальний мистецький простір.

Посилання

Yudova-Romanova, K., Strelchuk, V., Chubukova, Yu. (2019). Rezhyserski innovatsii u vykorystanni tekhnichnykh zasobiv i tekhnolohii u stsenichnomu mystetstvi [Directorial Innovations in the Use of Technical Means and Technologies in Scenic Arts]. Visnyk KNUKiM. Seriia Stsenichne mystetstvo, 2(1). S. 52-72. https://doi.org/10.31866/2616-759x.2.1.2019.170749

Balla, G., Depero, F. (1973). Futurist reconstruction of the universe. Documents of 20th Century Art: Futurist Manifestos. A. Umbro (Ed.). NY: Viking Press. Р.197-200.

Berghaus, G. (1998). Italian Futurist Theatre: 1909–1944. Oxford: Clarendon Press. 610 р.

Lista, G. (2013). Enrico Prampolini futurista europeo. Roma: Carocci editore. 352 p.

Dixon, S. (2007). Digital Performance. A History of New Media in Theater, Dance, Performance Art, and Installation. Cambridge MA: MIT Press. 832 p.

Gigli, E. (2005). Giochi di luce e forme strane di Giacomo Balla. Roma: De Luca Editori d’Arte. 80 p.

Goldberg, R. (1979). Performance: live art, 1909 to the present. NY: H. N. Abrams Inc. 128 p.

Montalti, M. (1971). For a New Theatre «ElectricVibrating-Luminous». Futurist Performance. M. Kirby (Ed). New York: PAJ Publications. Р. 222-224.

Prampolini, E. (1971). Futurist Scenography. Futurist Performance. M. Kirby (Ed). New York: PAJ Publications. Р. 225-227.

##submission.downloads##

Опубліковано

2025-11-25

Номер

Розділ

СЦЕНІЧНЕ МИСТЕЦТВО