Світло як сценічна домінанта в театрі італійського футуризму 1910-1920-х років

Анотація

Мета статті – аналіз процесу формування концепції «театру світла» в межах футуристичної естетики, ключових етапів її розвитку та дослідження можливостей її адаптації й застосування відповідних технологій у сучасній українській театральній практиці. Методологія дослідження базується на застосуванні аналітичного, культурно-історичного та описового методів для презентації предмета досліду та належного обґрунтування висновків. Наукова новизна дослідження полягає у презентації «театру світла» італійського футуризму як візіонерського проєкту, в якому було передбачено один із напрямів розвитку сучасного сценічного мистецтва. Висновки. «Театр світла» італійського футуризму постав як радикальний виклик традиційним міметичним формам сценічного мистецтва. Футуристи натомість прагнули створювати «нову реальність» – електрифіковану, а отже динамічну і здатну безпосередньо впливати на емоції глядача через абстрактні образи, ритм і світло. Вони розглядали світло як архітектонічну субстанцію сцени, що формує простір і настрій, стирає межі між актором, об’єктом і глядачем, за допомогою світлових ритмів і кольорових контрапунктів передає енергію сучасного міста та технологічний прорив. Їхні проєкти об’єднувала ідея трансформації театру у нову, енергетично насичену, синтетичну форму мистецтва, де світло стає основним носієм драматургії. Відлуння цих концептів сьогодні відчутне у сценографії, перформансі, взаємодії технологій і тіла, зокрема й в українських проєктах візуального та віртуального театру, мультимедійних інсталяціях та світлографіці, що доводять дедалі активнішу інтеграцію вітчизняної сцени у глобальний мистецький простір.