Від радянського послуху до інтуїтивної присутності в театральній педагогіці

Анотація

Мета статті – дослідити трансформацію театральної педагогіки від радянського послуху до моделі інтуїтивної присутності актора. Розглянути вплив ідеологічних систем на тіло та свідомість митця. Зосередити увагу на проблемі, і знайти власний шлях до методології виховання і можливості розвитку інтуїтивної присутності актора. Методологія дослідження. Дослідити роль традиційних і сучасних методик, а також актуальність інтеграції західних технік у вітчизняну театральну освіту. Проаналізувати історичний вплив радянських моделей театральної педагогіки на формування актора. Дослідивши історичну динаміку розвитку методології, здійснити спробу формування нової методології сучасного актора. Це можливо при детальному аналізі всіх спроб і помилок у навчальному процесі. Наукова новизна. Запропоновано концептуальну модель інтуїтивної присутності актора, яка інтегрує суб’єктність тіла, емпіричний і критичний підхід до технік, а також можливість інтеграції західних методик без втрати національної театральної традиції. Слід зазначити, що дана модель лише частково використовувалась у сучасній театральній практиці. Авторка дослідження наполягає на тому, аби концептуально, докорінно сфокусувати увагу на ті історичні важелі, що не давали справжньої акторської свободи, а значить і не допускали повної присутності, лише створювали її ілюзію. Висновки. Визначено, що подолання радянської спадщини у педагогіці вимагає переходу від дисциплінарної моделі до педагогіки співприсутності, що включає реформування системи оцінювання, впровадження ротації викладачів та інтеграцію сучасних світових технік. У перспективі планується створити цілу концепцію, в якій актор – як інструмент своєї самобутності. Створити концепт, в якому митець-актор володіє інструментами сучасного авторського театру