РЕНЕСАНСНА НОВЕЛА В ІНТЕРМЕДІАЛЬНОМУ ДІАЛОЗІ: ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ ТА ЕКРАНІЗАЦІЙНІ ПРАКТИКИ

Анотація

У статті проаналізовано особливості екранізації новел доби Відродження крізь призму еволюції кіномови та селекції сенсів, суголосних різним періодам новітньої історії. Розглядаються особливості перенесення ренесансних сюжетів, образів і морально-філософських концептів на екран, включно з питаннями адаптації структури новели, ритму оповіді, характеротворення та символічного потенціалу першоджерела. Приділено увагу балансуванню між автентичністю літературного матеріалу та творчою інтерпретацією режисера, а також впливу історичного контексту та міжкультурних кодів на сучасне прочитання ренесансної етики та естетики. На матеріалі екранізацій ХХ–ХХІ ст. виокремлено стратегії від прямої кіноадаптації до постмодерних переосмислень (від П. П. Пазоліні до М. Гарроне, А. Бенкендорфа та П. і В. Тавіані). Доведено, що еволюція кіномови екранізацій новел італійського Відродження, синхронізована із загальнокультурним і геополітичним контекстами новітньої доби, що сприяє розширенню горизонтів сприйняття класичного тексту і створює нові інтерпретаційні виміри. Мета статті – виявити специфіку екранізації новел Відродження в кіномистецтві ХХ–ХХІ ст., простежити еволюцію кіномови та інтерпретаційних стратегій і окреслити культурно-історичні чинники, що визначають смислові зсуви у прочитаннях класичних текстів. Методологія дослідження ґрунтується на культурологічному і мистецтвознавчому аналізах, компаративному та історико-культурному підходах; застосовано інструменти інтертекстуальності та інтермедіальності; наративний, іконографічний і стилістичний аналіз. Наукова новизна дослідження: систематизовано типологію стратегій екранізації ренесансної новели з урахуванням інтермедіальних кодів; показано кореляцію між еволюцією кіномови та зміною культурно-історичних «запитів» (1960-ті, 1970-ті, 2010-ті); уточнено роль просторових моделей (архітектура як «носій смислу») в сучасних прочитаннях літературних джерел XV століття. Висновок: Екранізації італійських новел доби Відродження функціонують як інтелектуально-естетичні «мости» між епохами. Вони переозначують тілесність і духовність, випробовують межі вірності першоджерелу і вибудовують нову етичну оптику. Синхронізація кіномови з культурними й геополітичними змінами перетворює ренесансну новелу на продуктивний ресурс осмислення актуальної проблематики сучасності.